укр
ПУБЛІКАЦІЇ
ідер гурту «Мандри» розповів УНІАН про концерти в Америці, зйомки свого фільму про Київ, як продає диски на власних концертах і чому не хоче йти в політику…
Фомо, ти нещодавно повернувся з Америки, чим там займався?
Мав два великі концерти. Один – на честь 100-річчя світової організації «Пласт». А другий – на Союзівці, це об’єднання українців Америки. Кілька днів були і в самому Нью-Йорку, дивилися місто. У листопаді плануємо там на Манхеттені влаштувати українську рок-вечірку, наші вечорниці. Імовірно, це буде спільна акція мого проекту «Фома-шансон» та Олега Скрипки.
А наскільки зараз реально для українського артиста влаштувати в Нью-Йорку таку вечірку?
На це витрачають гроші українські американці, які влаштовують свої акції. Загалом українських артистів зараз дуже часто запрошують в Америку. І це дуже правильно, тому що наша музика користується попитом – хоча, може, й не в тих обсягах, на які вона заслуговує. І якраз часті імпрези за Океаном українських артистів дають можливість американцям відчути якість української музики. У нас же вона реально якісна! Просто українцям потрібно нарешті інтегруватися у світові історії.
Хто ще, крім тебе та Олега Скрипки, виїжджає з концертами до Америки?
Знаю, нещодавно там була Марія Бурмака, групи «Гайдамаки», Mad Heads XL.
А як там примають?
Звісно, якісно. Хоча я не став би порівнювати з тим, як нас приймають тут. Немає місця, де зустрічають краще або гірше. Приймають завжди добре, просто в кожному місці є свої певні нюанси. В Україні, наприклад, інша історія, бо нас тут уже добре знають. Там – менше, вперше нас бачать, відповідно роблять абсолютно свої висновки. А тут публіка добре знає наш репертуар. Недавно ми виступали в Рівному на день міста – на площі з нами співали 30 тисяч людей! Це дуже вставляє насправді.
Складається враження, що за кордоном «Мандри» виступають частіше, ніж в Україні.
Та ні, тут, звичайно, значно більше маємо концертів. Хоча недавно ми їздили на фестиваль BLOOR WEST VILLAGE в Канаді. Це глобальний стріт-фестиваль на головній вулиці Торонто, величезне свято – як мексиканський карнавал, мабуть… Ми там були хедлайнерами українського дня – українці в Канаді займають дуже серйозне місце серед інших народів, тому мають цілий окремий день на цьому фестивалі. Наступного року з «Мандрами» плануємо виступати в Штатах іще в одній українській організації, їх там багато. Минулого року з проектом «Фома-шансон» я їздив на Каннський фестиваль, у Берлін, у Фінляндію… Зараз маємо багато пропозицій, ми їх розглядаємо за мірою вільного часу та умовами. Бо вивезти в ту ж Америку групу «Мандри», в якій вісім людей, це не так просто фінансово, потрібні великі гроші. Тому з «Мандрами» вдається, на жаль, не так часто виїжджати. А в моєму проекті «Фома-шансон» всього троє людей – звукорежисер, акордеоніст і я. Цей проект був створений як допоміжний, у якому я міг би ширше бачити і робити якісь речі. Там ширше поле для імпровізації, я можу грати там пісні, які мені подобаються – наприклад, «Васі Клаба», «ВВ». Це ніби як кавери, які я виконую, крім своїх пісень.
Як музикант, який виступає у багатьох країнах, підтвердиш чи спростуєш думку про те, що українська музика у світі незатребувана?
Вона незатребувана тому, що ми мало рухаємося і мало піаримося. От усі наші акції, які ми робили за кордоном протягом останніх двох років, були абсолютно успішні, на найвищому рівні – як емоційно, так і фінансово. І постфактум про нас було так самого багато хорошої інформації. Так що гріх скаржитись.
Знаю, що у Штатах ти знімав фільм.
У мене є маленький фотоапарат із дуже якісною камерою. І я там знімав «real life», те, що з нами відбувалося. На жаль, поки бракує часу все це змонтувати. Але обов’язково займуся цим. Тим більше, я знімаю ще документальний фільм «Київ, що зникає». Уже три роки над ним працюю. Там у кадрі – старі будинки, люди, які в них живуть, їхні історії, плюс моє особисте бачення… Наприклад, я взяв для цього фільму інтерв’ю у Всеволода Нестайка, він розповідав, як зі своєю дружиною орендував човник і плив на ньому на Труханів острів, а їм солов’ї співали… Дуже цікаво насправді. Розказував, де вони любили відпочивати, у яких художніх і творчих майстернях бували… У фільмі буде музика київських артистів, у тому числі, звісно, й мої пісні.
Де плануєш показати фільм?
Коли остаточно змонтую, тоді вже говоритимемо про якусь його долю. Звичайно, якщо це вийде якісно і цікаво, то намагатимусь його показувати. Скоріш за все, це буде на фестивалях.
А український кінематограф узагалі існує, на твою думку?
А чому ні? От вийшла у нас серія документальних фільмів «Мудаки. Арабески» – дуже цікава річ. Я купив диск, дуже хороший. Намагаюся слідувати за всім, що виходить. Навіть сам брав участь у фільмах, мав епізодичні роли, озвучував мультфільми. На жаль, зараз не запрошують зніматися – не розкусили ще талант «кльового пацана» (сміється – Авт.).
Гурт "Мандри"
Дуже дивно було побачити тебе в телешоу «Голос країни», де ти прийшов на кастинг…
Мене просто запросили. Думаю, це був такий піар-хід музичного продюсера шоу Костянтина Меладзе. Звичайно, той контракт, який там пропонується артистам, мені нецікавий. Він кабальний до неможливості, і все, що артист робив до нього, теж потрапляє під дію того контракту. Тому я одразу сказав, що нічого такого не підписуватиму. Це був просто вдалий піар-хід для телешоу. А сперечатися з молодими артистами – не сильно-то мені це й потрібно. Думаю, мій гастрольний графік щільніший, ніж у тренерів того шоу.
Як взагалі ставишся до так званих талант-шоу, де ростять наших нових «зірок»?
Звичайно, для продюсерів це великий бізнес. Телепродюсери і керівники проектів отримують із цього величезні гроші. Хоча деякі молоді люди, якщо вони справді цікаві, теж звідти отримують певну путівку в життя. Але мені важко судити, я телевізор узагалі не дивлюсь.
Навіть новини?
В Інтернеті читаю. За політикою трохи стежу…
І як враження?
Звичайно, негативні. Але це не безвихідь, просто така смуга. Життя ж не буває однакове. Українські громадяни зараз отримують собі урок, який вони не вивчили добре. Ситуація, яку ми бачимо – це невивчений нами урок того, як треба себе поводити, як і за кого треба голосувати. Чи бути нетерплячими і тупими – такими, як ці політики – чи бути розумними і відчувати, що не можна було голосувати за Януковича! Ми ж бачили, хто він такий, це очевидно. Але за нього проголосували… Не подобався Ющенко – будь ласка, маєте тепер Януковича.
Я не кажу, що Ющенко був класний супер-президент, але принаймні він меншого зла зробив країні своєю діяльністю. Інше питання, що він, можливо, більше зла причинив, не зробивши того, що хотів. Але принаймні не було такого «бєспрєдєла», який відбувається зараз. Насправді Ющенка треба було потримати ще термін. Цього було б достатньо, аби з’явилися нові шляхи – може, той же Яценюк почав би якісь правильні речі робити. Ситуація була б теж скандальна, але вона була б живою. А зараз ми бачимо тільки треш, пресинг, зародження тоталітарної держави…
І як із цим боротися?
У будь-яких цивілізованих країнах із цим борються дуже просто, радикально… Чи треба йти знову на Майдан? Мені важко сказати. Якби я був політиком, то знав би це більш чітко. Але однозначно я робив би все не так, як роблять опозиційні політики, це точно. Для змін потрібна реально підтримка різнобічного населення України – а для цього треба розуміти свій народ, розуміти, що він хоче. Ось це – завдання політика! А нам треба розуміти, як боротися з тими людьми, котрі зараз окупували крісла влади. Вони, звісно, сидять там тимчасово, але скільки триватиме це «тимчасово», залежить від українського народу. Якщо хтось думає, що вони самі підуть, то він глибоко помиляється. Терпіти можна, але хіба ж до гробу терпітимеш?..
Яка політична сила тобі зараз імпонує?
На минулих президентських виборах у першому турі я підтримував Ющенка, а коли він програв, то пішов до Тимошенко. Мав пропозицію від обох цих таборів. Зараз – навіть не знаю. Якщо буде якесь об’єднання демократичних опозиційних сил, то підтримаю їх. Думаю, тільки таке об’єднання і необхідне. Якогось конкретного політика я зараз не бачу, всі трохи недотягують.
В Інтернеті на президентський пост висували твого друга Олега Скрипку, ти б його підтримав?
Думаю, сам Скрипка не голосував би за такого кандидата. Це ж був жарт насправді. Президент має бути зовсім іншою фігурою. Скрипка класний артист, продюсер, прекрасно займається музикою, для чого йому йти в президенти?!
У нас класні артисти часом у Раду ходять…
І що вони там зробили? Прийшли – і пішли. Бо нема чого їм там робити. Артист – це артист. Якщо ти хочеш бути політиком, ти маєш перестати бути артистом, це однозначно. Бути політиком, особливо в Україні, – це зовсім не шоу.
Руслана казала, що пішла в депутати, аби боротися за права музикантів…
Ну і що? І де права? Отож-бо. Ефекту нуль. Так само і Вакарчук…
А у нас за права музикантів і правда треба боротися?
Так! Я навіть разом із іншими музикантами зустрічався із Оленою Бондаренко, з наболілого приводу – урізання квоти звучання українського продукту на нашому радіо і телебаченні. Питаю в неї: "Пані Олено, а що це за фігня, що це ви таке придумали?» І нічого, говорили-балакали, сіли та й заплакали – нічого не змінилося. Із її боку це був піар, а, може, й замовлення. Навіть не знаю, чи та квота зараз діє. По-моєму, деякі радіостанції, які крутили українську музику, зараз її не ставлять, а крутять російську попсу весь час. Що воно їм дає, не розумію. Це непрактично, невигідно і непрофесійно.
Музикант в Україні може заробити на своїй музиці? Багато хто з артистів скаржиться, що диски не продаються…
У нас теж вони особливо не розкуповуються. Але ми продаємо їх після концертів. Прямо біля автобуса, під час фотосесій, величезний натовп купує диски прямо з наших рук – 3-4 тисячі гривень одразу отримуємо. Це наш товар, ми його продали, розписалися і поїхали. Це не наш заробіток, просто от на бензин, наприклад, вистачає. Копієчка до копієчки (сміється – Авт.)…
У Росії ви виступаєте?
Час від часу. Приймають нас нормально, підтанцьовують.
А в Україні більше концертів, мабуть, у західних областях?
Жодної різниці. Ми от їздили в Харків на фестиваль «Печенізьке поле», який робить Добкін. Ніколи б не подумав, що він дасть бабло на такий фестиваль, і йому це сподобається. Вийшов такий потужний український фест, і Добкін у вишиванці там скакав під гурт «Мандри»… Це добре. Головне – що я не беру участі у їхніх політичних історіях. Це інша історія.
На фестиваль української музики я приїду, а від політики мене позбавте. Ми іноді отримуємо запрошення виступити на Майдані. Якщо там має виступати президент України Янукович – я відмовляюсь. Якщо його не буде – погоджуюсь. Просто я за нього не голосував, маю право. Я не кажу, що він поганий чи добрий, це виборцям судити. Всі ж бачать, що відбувається...
Нові підручники історії, наприклад, видають…
Я чув цю історію, про те, що в нових підручниках нема помаранчевої революції, УПА… А чого ви чекали від Табачника? Я б узагалі Табачника закрив за антидержавну діяльність. У мене складається враження, що він просто давній агент спецслужб сусідньої держави. Не кажу, що так є, але так може бути абсолютно реально. Або він агент спецслужб, або він божевільний. Або й те інше одразу. Бо як інакше пояснити те, що він робить? Якби він був просто громадянином, це була б його особиста проблема, але він займає таку посаду…. Ну, що ще сказати? Бачили очі, що купували…
Розмовляла Яна Данилевська
Фото УНІАН
«Українці бояться користуватися власними правами»
Чому музикант Сергій Фоменко вирішив долучитися до кампанії з популяризації Закону «Про доступ до публічної інформації»?
Марія ТОМАК, «День»
Закон «Про доступ до публічної інформації» набув чинності ще 9 травня. Цей документ передбачає, що будь-яка інформація, якою володіє чиновник, апріорі має бути доступною для суспільства. Це не стосується таємної, конфіденційної та службової інформації, пояснює суть закону голова комітету ВР з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко, передає УНІАН. Крім того, додає він, максимально відкритою для громадян має бути вся інформація про використання бюджетних коштів.
Чиновники вже встигли відчути деякий дискомфорт, пов’язаний з новим законом, адже журналісти окремих ЗМІ активно цікавляться деклараціями посадових осіб. Утім, важливо те, що закон надає доступ до інформації не лише медійникам, а кожному громадянину. Про це нагадує, зокрема, ролик за участю лідера гурту «Мандри» Сергія Фоменка (Фоми), який долучився до кампанії з популяризації Закону «Про доступ до публічної інформації», ініційованої ГО «Новий громадянин». Цей ролик, де Фома дає майстер-клас із написання запиту стосовно комунальних послуг, у своєму блозі на «Українській правді» розмістив Олег Рибачук.
— Громадянське суспільство — це суспільство, яке, в першу чергу, добре володіє інформацією про свої права, — зазначив у коментарі «Дню» музикант Сергій ФОМЕНКО. — Формування громадянського суспільства в Україні зумовлене найперше поінформованістю людей про наші права та можливості, а також поширенням соціальних роликів за участю авторитетних у суспільстві людей, які демонструють технічні моменти захисту власних прав (як-то написання запиту). Такі акції сприяють демократизації на рівні простих громадян, виховують правильне здорове ставлення до власних прав, адже в нас не вміють користуватися своїми правами, не люблять цього і бояться. Бояться тому, що мають пострадянську ментальність. Загалом, я вважаю, всі наші суспільно-політичні проблеми пов’язані з ментальністю радянської людини, яка, боюся, закарбована на генетичному рівні (я вже не кажу про всі ці флешбеки червоно-комуністичні, це окрема розмова). А сучасне покоління зваблене іншими речами — комп’ютером, віртуальним світом, глобалізацією. Вони, по суті, не знають своєї країни, часу, в який живуть, і найголовніше — не мають бажання думати про це. Сегмент таких людей в Україні — які або бояться, або яким усе по цимбалах, на жаль, досить значний (хоча не критичний). Він, очевидно, і провокує суспільні хвороби. Українці один раз зробили зарядку в 2004-му році, і вирішили, що того достатньо. Насправді таких зарядок треба зробити не менше п’яти. Тоді з’явиться «спортивний інтерес» до власної долі, у тому числі на рівні побутових речей, таких як оплата комунальних послуг, — вважає Фома. — Що стосується безпосередньо ролика за моєю участю, то вважаймо, що це репетиція. Бо насправді, для того, щоб запускати подібні кампанії, до створення роликів треба підходити дуже професійно, залучити багато людей, розміщувати ці ролики в ЗМІ. Якщо до цієї кампанії правильно підійти з точки зору піар-технологій, то меседж обов’язково буде почутий.
№90, п'ятниця, 27 травня 2011
Солист группы «Мандры» Фома совсем недавно впервые стал отцом – у музыканта родился сын. На днях малыша окрестили. Свое отцовство музыкант не афиширует, сразу предупреждает, что рассказывать о своем ребенке ничего не хотел бы, оберегая малютку от посторонних людей и ненужного внимания со стороны, но о своих ощущениях в роли отца, желании в будущем иметь еще детей и об уходе за малышом согласился рассказать ST@RS.
Это ваш первый ребенок, как вы чувствуете себя в роли отца, что было для вас непривычным и неожиданным, абсолютно новым?
Начнем с того, что это не роль, это реальность. И эта реальность мне очень сильно нравится. Появились совершенно новые ориентиры, открылось второе дыхание, появилось вдохновение.
Раз вы уже заговорили о вдохновении, как рождение сына повлияло на ваше творчество, появились ли новые песни, может, планируете что-то особенное записать, например, колыбельную?
Нет-нет, вдохновение появилось совсем в другом. Песни ведь пишутся не из-за каких-то конкретных историй, а из-за неизвестных импульсов, по крайней мере, у меня происходит все именно так. Очень редко песня пишется из-за конкретной истории.
Сейчас мы не на той стадии, чтобы писать какие-то специальные произведения, тем более, ребенок – это тотальная занятость и времени хватает только на работу и репетиции по уже имеющимся проектам. Я сейчас принимаю участие в новом шоу «Голос країни» и у меня дел хватает. А вдохновение появляется именно для дальнейшей жизни, ведь жизнь в Украине на самом деле особо не вдохновляет на музыку, на какие-то интересные штуки, а то, что сейчас происходит в моей жизни, немного меняет ситуацию.
А расскажите немного о быте, как вы с мамой малыша распределяете заботы, активно ли вы принимаете участие в пеленании, кормлении малыша и других необходимых процедурах?
Конечно, у нас есть хороший лозунг – «Дай маме поспать!». Я катаю сына в коляске, беру его в парк и там максимальное количество часов с ним гуляю. Все, что надо, все происходит – замена памперсов, кормление… Я в курсе всего, что необходимо.
Были ли у вас какие-нибудь стереотипы, связанные с отцовством? Они подтвердились или нет?
Мне 39 лет. Наверное, стереотипы остались в юности. Я взрослый дядька, поэтому особых стереотипов у меня нет, как, впрочем, и иллюзий. Я присутствовал при родах и принимал ребенка в этот мир, видел, как все это происходит. Мне кажется, это такой чудесный жизненный процесс, в котором стереотипов нет – все очень реально, все в первый раз. Даже если мама уже когда-то рожала, то все равно каждый ребенок – это как в первый раз, потому что каждый ребенок не похож на другого. Тут есть много разных нюансов.
Не все мужчины хотят или готовы присутствовать при родах, некоторые от увиденного теряют сознание. А вам не было страшно?
Нет, что вы, наоборот было классно, чудесно, это был очень волнующий момент, и ничего страшного там не было.
А пол ребенка вы наперед узнавали?
Узнавали наперед, конечно. У нас даже фильмы есть об этом.
У малыша уже проявляется характер, уже можно сказать, что вот это он любит, а вот это ему совсем не нравится?
Любимые занятия у него – есть, спать и мама. Мама – это тоже любимое занятие. Иногда у него любимое занятие и папа, но больше как такое развлечение (улыбается). Так что, вот такие у него любимые занятия. А про характер еще рано говорить – он еще очень маленький, ему чуть больше месяца.
Вы, конечно же, не высыпаетесь?
Нет, но ничего такого критичного в этом нет. Мы ведь взрослые люди. Когда мне надо идти на работу, то я, конечно, стараюсь поспать хоть немного, но во всем другом у меня ребенок в приоритете. И, в принципе, я все успеваю.
А в будущем вам бы хотелось еще детей?
Да, конечно, хотелось бы. Сколько именно – трудно сказать, как Бог даст, но, конечно же, хотелось бы.
Сергей Фоменко (Фома), лидер группы «Мандри»
«Настоящий Киев можно увидеть ночью, когда на улицах совсем нет людей. Когда нет звуков, и «звучит» только архитектура. Также Киев становится самим собой, когда падает снег, или весной, когда много солнца и птичьего пения. Я очень люблю Киев, но в последнее время все чаще не узнаю его лицо».
11 березня на порталі Точка.нет відбулася онлайн веб-конференція Фоми. Фома дав відповідь на 36 питань.
